Бюро кредитних історій

Домівка » Новини

Category Archives: Новини

Листопад 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Advertisements

10  аргументів проти СПЛІТу (Законопроект № 2413а)

 Об’єднання Учасників Фінансового Ринку звертає увагу на наступне:

Найближчим часом у Верховній Раді планується розглянути у другому читанні Законопроект №2413а (більш відомий як СПЛІТ), яким передбачається передати регулювання та нагляд за небанківським фінансовим ринком від Нацкомфінпослуг до Національного банку та НКЦПФР.
Автори документу переконані, що прийняття законопроекту зробить регулювання та нагляд за небанківським фінансовим ринком більш ефективним та активно наполягають на його прийнятті.
Разом з тим, самі учасники небанківського фінансового ринку вважають, що мова йде не про підвищення ефективності, а про руйнування системи регулювання та нагляду за небанківським фінансовим ринком як такої.
Запропонована Законопроектом № 2413а модель консолідації функцій державного регулювання ринків фінансових послуг не відповідає міжнародному досвіду регулювання ринків фінансових послуг на тому рівню розвитку фінансових ринків, що є в Україні.

Нагадаємо, наразі в Україні діє секторальна модель регулювання фінансового ринку, яка передбачає, що НБУ наглядає та регулює діяльність банків, Нацкомфінпослуг – регулює небанківський фінансовий ринок, НКЦПФР – фондовий ринок. Така модель регулювання була створена за підтримки МВФ, Світового банку, USAID, і більшість країн світу використовують саме її.
Модель, за якої ринок фінансових послуг знаходиться під управлінням і наглядом Центрального банку, функціонує лише в державах з невеликими ринками, де діють декілька банків та невелика кількість небанківських установ (Чехія, Угорщина, Словаччина та ін.).
В країнах же з великими фінансовими ринками залишаються моделі регулювання і нагляду за секторами або інтегровані (Бразилія, Аргентина, Франція, Італія, Іспанія, Туреччина та ін.).
«Жодна з країн Великої 20-ки (крім Росії ) не наділила свій Центробанк функцією регулятора небанківського фінансового ринку, щоб уникнути конфлікту інтересів в впровадженні грошово-кредитної політики та виконанні наглядових функцій», — зауважує Генеральний директор Асоціації «Страховий бізнес» В’ячеслав Черняховський.
Які ж основні ризики несе у собі законопроект про СПЛІТ? Спробуємо проаналізувати.

1. Прийняття Законопроекту № 2413а призведе до руйнування правового поля регулювання небанківського фінансового ринку.

На сьогодні в Україні діє низка законів, які стосуються регулювання. Вони встановлюють вимоги щодо процедур ліцензування, регулювання, проведення перевірок, надання адміністративних послуг в Україні та розроблені у відповідності з вимогами ЄС.

Законопроект же виводить державне регулювання ринків фінансових послуг з-під дії цих законів та передає НБУ функції регулювання ринку його нормативно-правовими актами.

«Це руйнує правове поле регулювання небанківського фінансового ринку, створює невизначеність та нестабільність у роботі фінансових компаній», — підкреслює генеральний директор Об’єднання фінансових установ Вікторія Волковська.

2. Перехід від регулювання законами до регулювання нормативно-правовими актами НБУ.

Законопроектом № 2413а робиться перехід від законодавчого регулювання до регулювання ринку небанківських фінансових послуг нормативними актами НБУ.
Експерти звертають увагу, що надання НБУ можливості регулювати ринок своїми нормативно-правовими актами, замість законів, суперечить Конституції України. Де чітко встановлено, що виключно законами України визначаються межі повноважень та спосіб, у який можуть діяти органи державної влади (ч. 2 ст. 19 Конституції).
Як вважає Голова Ради Асоціації «БКІУ» Антоніна Паламарчук: «У НБУ з’являються повноваження, яких немає у жодного регуляторного органу в світі, бо вони змушені діяти в межах закону, а для НБУ законом рамок не встановлено.
Після прийняття Законопроекту НБУ зможе сам, без закону, визначати обсяг своїх повноважень, спосіб дії, діяти на власний розсуд, приймати нормативно-правові акти (які є обов’язковими для виконання фізичними та юридичними особами) та самому себе контролювати».
Законопроект № 2413а наділяє НБУ аналогічними необмеженими повноваженнями для реформування небанківського фінансового сектору.
До чого це зможе призвести вже показав банківський ринок. За час «самоуправства» НБУ з ринку виведено 96 банків, втрачено тисячі робочих місць, завдано мільярдних збитків споживачам банківських послуг, недоотримані надходження до державного бюджету.

3. Законопроект наділяє НБУ, як регулятора, необмеженими повноваженнями.
НБУ наділено незалежністю для виконання своєї основної функції, визначеної Конституцією — забезпечення стабільності грошової одиниці. Але НБУ, бажаючи розширити межі своєї незалежності, виводить через Законопроект № 2413а себе, як регулятора, з-під дії основних регуляторних законів. Це не відповідає міжнародній практиці.
Незалежність Центральних банків надається для виконання основної функції – монетарної і є винятком у демократії. Такий рівень незалежності не застосовується до інших сфер діяльності ЦБ. Виконання додаткових функції підлягає державному контролю та здійснюється відповідно до спеціальних законів.

4. Усуваються будь-які механізми контролю за діями НБУ, як регулятора, які є обов’язковими у ЄС.

На сьогодні ні Мін`юст, ні жоден державний орган не проводить аналіз нормативно-правових актів НБУ на відповідність Конституції, чинному законодавству й, у тому числі, антикорупційному. Це суперечить вимогам ЄС.

«Відчуваючи безконтрольність, НБУ дозволяє собі приймати нормативно-правові акти, які порушують Конституцію, чинне законодавство та права людини. Вже зараз наявна практика, коли НБУ не виконує рішень судів та ігнорує звернення Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо невідповідності його нормативних актів чинним законам», — повідомила голова Ради «БКІУ» Антоніна Паламарчук.

Учасники ринку звертають увагу, що Законопроектом № 2413а робиться спроба вивести регуляторні нормативно-правові акти НБУ ще й з-під дії Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Цим процес прийняття регуляторних актів Нацбанком повністю виводиться з-під державного контролю.

5. Впровадження для НБУ неконтрольованої процедури прийняття регуляторних нормативно-правових актів позбавляє учасників ринку гарантій щодо стабільності, передбачуваності та ефективності правового регулювання їх діяльності.

Учасники ринку позбавляються захисту від незаконних дій регулятора. Наприклад, виникає потенційна загроза встановлення надмірних обтяжень для окремих учасників ринку при одержанні ліцензій чи незаконного їх позбавлення.

6. Законопроект № 2413а не передбачає ефективних процедур оскарження рішень НБУ, як регулятора.

Так, учасники ринку можуть оскаржити рішення НБУ в суді. Проте, згідно з ч. 2 ст. 74 закону про НБУ, оскарження рішення, акта або дії Нацбанку не зупиняє їх виконання.
Законопроект надає рішенням НБУ щодо накладення штрафу статус виконавчого документу, який набирає законної сили через 30 календарних днів з дня його прийняття.

7. Законопроект не дає відповіді на запитання, хто саме і як буде виконувати функції регулювання та нагляду від імені НБУ.
Згідно останньої редакції, законопроект уповноважує Правління НБУ створити та делегувати повноваження щодо здійснення державного регулювання та нагляду за небанківським фінансовим ринком Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг, нагляду (оверсайту) платіжних систем.

Однак, документом не визначено порядок формування Комітету та вимоги до осіб, які можуть входити до його складу, порядок його діяльності, прийняття ним рішень та оскарження його рішень.

Оскільки жодних виключень законопроект не містить, Комітет матиме необмежені, неврегульовані повноваження, зокрема щодо застосування заходів впливу, в тому числі, прийняття рішень про відкликання ліцензій, визнання небанківських фінансових установ неплатоспроможними, тощо.

При цьому, члени Комітету не несуть ніякої відповідальності за наслідки прийнятих ними рішень чи нормативних актів.

За таких умов, вся влада щодо регулювання ринку небанківських фінансових послуг буде передана тим же особам, які будуть розробляти нормативні акти, приймати їх, перевіряти та застосовувати санкції.

«Цей Законопроект не встановлює регуляторних меж, критеріїв прийняття рішень та відповідальності регулятора за їх наслідки, що перетворює незалежність регулятора у його свавілля», — вважає віце-президент Національної Асоціації кредитних союзів України Людмила Кравченко.

8. Законопроект створює сприятливі умови для корупції.

Усунення державного контролю за прийняттям регуляторних актів НБУ створює відкрите поле для зловживань та корупційних діянь.

Законопроектом № 2413а встановлено, що замість законів найбільш «корупційно-ризикові» відносини (ліцензування, проведення перевірок, застосування штрафних санкцій, надання адміністративних послуг) регулюватимуться нормативними актами НБУ. Рішення прийматимуться на розсуд чиновника, якого закон ні в чому не обмежує.

У Законопроект включені положення, які створюють умови для корупційних діянь та негативного впливу на діяльність суб’єктів господарювання. Скасування процедур та максимальних строків проведення перевірок, відсутність вичерпного переліку підстав для позапланових перевірок надають можливість у будь-який час втручатись у діяльність суб’єктів господарювання.

При цьому, як уже відзначалось, притягнути до відповідальності регулятора за незаконні дії буде неможливо, оскільки він сам визначатиме процедури, обсяг та зміст своїх повноважень.

9. Законопроект надає перевіряючим необмежені повноваження щодо доступу до інформації небанківських фінансових установ.

Перевіряючі отримують ширші повноваження, ніж працівники правоохоронних органів. Адже, якщо останні для доступу до інформації повинні одержати ухвалу слідчого судді, то перевіряючі з НБУ можуть отримати доступ до інформації, в тому числі конфіденційної, просто тому, що вони захочуть її отримати.

Законопроект встановлює обов’язок при проведенні безвиїзних перевірок надавати представникам НБУ «доступ у режимі перегляду до усіх інформаційних систем, вибірки та вивантаження необхідної інформації для її подальшого аналізу, консультаційну підтримку з питань функціонування таких систем».

Необмежений доступ представників НБУ до інформаційних систем та вивантаження інформації фінустанов може призвести до неконтрольованого використання одержаної інформації, що становить комерційну таємницю, в тому числі в інтересах третіх осіб, що може призвести до знищення бізнесу.

10. Законопроект несе загрозу правам та законним інтересам споживачів фінансових послуг, учасникам небанківських фінансових установ.
Законопроект не передбачає жодних гарантій громадянам, чиї кошти залучені у роботі небанківських фінансових установ. Зокрема, не передбачає жодних компенсацій у випадку виведення їх з ринку. Це може викликати хвилю соціального занепокоєння та протестів, знищення довіри до небанківського фінансового сектору, відтік залучених коштів і, як наслідок, його руйнування.

Враховуючи усі вищезазначені ризики, досить дивним видається та наполегливість, з яким прихильники СПЛІТа намагаються пролобіювати прийняття законопроекту № 2413а у Верховній Раді. Тим більше, що остання редакція законопроекту, запропонованого до другого читання, до сьогоднішнього дня так і не оприлюднена.
Учасники ж ринку, навпаки, вважають, що необхідно повернутися до розгляду питання реформування системи регулювання та нагляду, починаючи з вибору найкращої для України моделі, а вже тоді розробляти відповідний законопроект.
Зокрема, один з варіантів, який обговорюється ринком — це створення єдиного регулятора ринку небанківських фінансових установ шляхом об’єднання Нацкомфінпослуг та НКЦПФР, які регулюють дану сферу сьогодні і знають її специфіку. Це, на думку учасників ринку, дозволить провести ефективну реформу щодо консолідації функцій державного регулювання та нагляду і сприяти його розвитку.

Матеріал взято із сайту:  https://minfin.com.ua/blogs/oufr/118212/fbclidiwar3uxnzije7qf5-2m6qzamxquen9pxcsfwleyhxzrvt0tv0qtvixxy7a2xc/

Advertisements

Что создает НБУ под видом Кредитного реестра

Тысячи людей вышли на Майдан за демократические ценности, за уважение к правам человека, создание нормальных условий для бизнеса, искоренение коррупции.

Но  сегодня мы видим как старое, против чего мы боролись, умело маскируется и под лозунгами демократических ценностей, протягивает свои щупальца в нашу жизнь.

Мы не должны отдавать наши ценности и делать вид, что нарушение прав человека это мелочь. И только говоря правду, называя вещи своими именами, мы можем что-то изменить.

Просим каждого, кто прочитал наше обращение, распространить его в  интернете и отправить депутатам, от которых сегодня зависит будет ли принят Законопроект № 7114-д с нарушением прав человека или в него будут внесены изменения, соответствующие Конституции.

Звернення 1

Звернення 2

Звернення 3

Звернення громадських організацій до Прем`єр-міністра України Гройсмана щодо відкликання Законопроекту № 7114, який містить корупційну складову.

Громадські організації провели громадську антикорупційну експертизу Законопроекту № 7114 «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення та ведення Кредитного реєстру НБУ».

Законопроект наділяє Національний банк України необмеженими повноваженнями щодо ведення Кредитного реєстру, передбачає збирання НБУ великого обсягу даних про позичальників, що ідентифікують особу, даних про їх фінансовий і майновий стан, тощо.

Всі дані про фізичних та юридичних осіб будуть поширюватися невизначеному колу осіб, і людина не буде знати, хто отримав, і для яких цілей використав інформацію про неї.

    Громадська антикорупційна експертиза виявила у Законопроекті № 7114 корупціогенні фактори, які в своїй сукупності створюють ідеальні умови для вчинення представниками НБУ корупційних правопорушень та дозволяють діяти, виходячи з власних інтересів чи інтересів окремих груп.

Громадські організації вимагають від Кабінету Міністрів України відкликати Законопроект № 7114 «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення та ведення Кредитного реєстру НБУ», як такий, що порушує права громадян, містить корупціогенні фактори та суперечить Антикорупційній стратегії України на 2014-2017 р.

Лист Гройсману 1

Лист Гройсману 2

Лист Гройсману 3

Про визначення підвідомчості третейським судам справ за позовами кредиторів до споживачів

Кредит із застереженням-2

Третейський суд схожий на державний за умовами розгляду справ.
АНАТОЛІЙ ЖУКОВ, АДВОКАТ, СУДДЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ

У газеті «Закон і Бізнес» була надрукована стаття судді Апеляційного суду Чернігівської області Валентини Губар «Кредит із застереженням» (див. №12/2016). У ній автор звертає увагу на те, що у зв’язку із застосуванням рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011 актуальним для судів стало питання правильного визначення підвідомчості третейському суду справ за позовами кредиторів до споживачів. Утім, це питання є актуальним не тільки для державних та третейських судів, а й для багатьох банків та кредитних спілок, які впродовж 10 років використовують третейське застереження в договорах споживчого кредитування.

Кому захищати права споживача?

Спочатку деяке уточнення. Актуальність питання виникла не стільки у зв’язку з рішенням КС №15-рп/2011, скільки з несподіваними висновками, які 2015 року зробила Судова палата у цивільних справах Верховного Суду за результатами розгляду справ про визнання недійсним третейського застереження та про скасування рішень третейських судів.

До цього часу питання визначення підвідомчості третейським судам справ за позовами кредиторів до споживачів не було актуальним. Так, у п.3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 №5 роз’яснено, що п.14 ст.6 закону «Про третейські суди» з компетенції третейського суду виключені справи щодо захисту прав споживачів, у яких банки не є споживачами. Відповідно, з підвідомчості третейського суду не виключені позови банків до споживачів.

Ще раніше у постанові Пленуму ВС «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.96 №5 захист прав споживачів було пов’язано з розглядом справ за позовами споживачів про захист їхніх прав (див. преамбулу, пп.1, 5, 6 постанови). Ці роз’яснення до жовтня 2015 року використовувалися для визначення підвідомчості третейським судам справ за позовами кредиторів до позичальників за споживчими кредитами. Роз’яснення пленумів не суперечили рішенню КС №15-рп/2011, тому що він тут жодних висновків щодо захисту прав споживачів у судах не робив. Більше того, КС у цій справі припинив провадження в частині тлумачення ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів», указавши на необгрунтованість зазначеного питання в конституційному зверненні.

До того ж з низки законів також випливає, що до справ стосовно захисту прав споживачів належать справи, де позивачем є споживач, який захищає свої порушені права. Так, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу, ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу під захистом права судом розуміється звернення особи до суду. Частиною 1 ст.122 ЦПК визначено, що справа відкривається за заявою, оформленою в порядку, передбаченому цим кодексом. Відповідно до ч.1 ст.22 закону «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснює суд.

Таке розуміння відповідало і волі законодавця при прийнятті закону «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 3.02.2011 №2983-VI, яким із підвідомчості третейського суду були виключені справи щодо захисту прав споживачів. У пояснювальній записці до проекту цього документа (№6670-1) автор зазначав, що метою закону є надання споживачу можливості за наявності в договорі третейського застереження звернутися по захист до державного суду без сплати мита.

Несподіваний поворот

Проте 2.09.2015 Судова палата у цивільних справах ВС за результатами розгляду справи №6-856цс15 дійшла несподіваного висновку, що третейському суду на підставі п.14 ст.6 закону «Про третейські суди» не підвідомчі й справи про захист прав банку за позовами до позичальника за споживчим кредитом. Ще раніше, 20.05.2015, у справі №6-64цс15 судова палата вказала на недійсність третейського застереження в договорі між банком і споживачем, укладеному після набрання чинності законом №2983-VI.

Тільки 11.11.2015 у постанові у справі №6-1716цс15 як додаткове обгрунтування непідвідомчості третейському суду справ за позовами кредиторів до споживачів міститься посилання на рішення КС №15-рп/2011, в якому сказано про поширення дії закону «Про захист прав споживачів» на відносини між кредитором та споживачем після укладання ними договору споживчого кредитування. Проте в цьому законі, як і в рішенні КС, нічого не сказано про виключення з підвідомчості третейського суду спорів за позовами кредиторів до споживачів. До того ж КС припинив провадження щодо тлумачення ч.3 ст.22 закону «Про захист прав споживачів», яка регулює саме захист прав споживачів у суді.

Зрозуміло, що з нічого не може виникнуть щось. Відповідно, із посилання судової палати на закон «Про захист прав споживачів» та рішення КС не може виникнути висновок про виключення з підвідомчості третейського суду спорів кредиторів зі споживачами.

Такий висновок Судової палати у цивільних справах ВС є парадоксальним, оскільки до справ про захист прав споживачів віднесені й справи про захист прав кредиторів за позовами останніх до споживачів. Він явно суперечить і європейському законодавству, в якому передбачений не тільки розгляд позовів кредиторів до споживачів у недержавному суді, а й розгляд позовів споживачів до кредиторів (див. директиву ЄС «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» від 21.05.2013 №2013/11/EU).

Особливостям вирішення спорів за участю споживачів у недержавних судах європейських країн присвячена монографія чеського правознавця Александра Белоглавека «Захист прав споживачів у суді».

Більше того, з рішення КС від 10.01.2008 у справі №1-рп/2008 (про завдання третейського суду) випливає, що виключення з підвідомчості третейського суду справ щодо захисту прав споживачів, передбачене в п.14 ст.6 закону «Про третейські суди», суперечить не тільки європейському законодавству, а й конституційному праву особи (у цьому випадку — споживача) на обрання державного або третейського суду для захисту своїх прав (ч.5 ст.55 Конституції). Це право згідно з ч.2 ст.22, ст.64 Основного Закону не може бути скасоване або обмежене, крім випадків, ним же передбачених. Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВС «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9 «суди мають оцінювати зміст будь-якого закону та у необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії».

При такому несподіваному та парадоксальному висновку Судової палати у цивільних справах ВС про виключення з підвідомчості третейського суду справ за позовами кредиторів до споживачів з посиланням на поширення дії закону «Про захист прав споживачів» на ці спори виникає запитання: наскільки неупередженим є цей висновок?

Схожий спір — протилежні твердження

Як відповідь наведемо 2 протилежні висновки щодо застосування закону «Про захист прав споживачів», зроблені Судовою палатою у цивільних справах ВС в один і той самий день (11.11.2015) у справах №№6-511цс15 та 6-1716цс15, де розглядалися позови банків до позичальників. У справі №6-511цс15, розглянутій державним судом, сказано: «Закон «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов’язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення закону «Про захист прав споживачів» не застосовуються». Рішення в цій справі судова палата прийняла не на користь споживача.

В аналогічній справі №6-1716цс15, де позов розглянув третейський суд, дано протилежне тлумачення: «Дія цього закону («Про захист прав споживачів». — А.Ж.) поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають під час як укладення, так і виконання такого договору». Рішення в цій справі прийняте на користь споживача.

Продовжуючи робити несподівані висновки, Судова палата у цивільних справах ВС постановою від 21.10.2015 у справі №6-831цс14 за позовом приватного банку до фізичної особи про повернення заборгованості за валютним кредитом скасувала рішення третейського суду та з посиланням на декрет КМ «Про систему валютного регулювання та контролю» констатувала, що й ці спори виключені з підвідомчості третейського суду. Адже, як сказано в постанові, «наявність у правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатись у приватному порядку  третейськими судами».

Щоправда, в постанові не вказано, яким законом передбачено виключення з підвідомчості третейських судів спорів, що мають «концентрацію суспільно значимих публічних елементів». За яким критерієм слід визначати таку «концентрацію»? Чому для констатації наявності «публічних елементів» у спорі, що розглядався третейським судом, використано декрет КМ, а не нормативне визначення публічно-правових спорів, що міститься в ст.3 Кодексу адміністративного судочинства?

Так, 27.01.2016 Судова палата у цивільних справах разом із Судовою палатою в адміністративних справах ВС у справі №6-2750цс15 за позовом, що розглядався загальним судом, із посиланням на ст.3 КАС зробила цілком передбачуваний висновок, що «публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб’єкти (спору) наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу».

Те, якими «владно-управлінськими повноваженнями» наділені приватний банк та фізична особа — позичальник у правовідносинах щодо повернення валютного кредиту, Судова палата у цивільних справах ВС у справі №6-831цс14 не вказала.

Чого не почув ВС

Можливо, споживачі та позичальники валюти погодяться з тим, що третейському суду не повинні бути підвідомчі справи за позовами банків до споживачів та справи за позовами кредиторів до позичальників валюти. Втім, напевне, споживачі та всі позичальники погодяться також  з тим, що висновки ВС мають бути логічними, несуперечливими та сталими незалежно від того, хто ці справи розглядав: загальні чи третейські суди. Так, у справі №6-511цс15 непослідовне тлумачення закону «Про захист прав споживачів» виявилося не на користь споживача.

У ЗМІ та соцмережах можна зустріти чимало тверджень про нав’язування споживачам кредиторами третейських застережень і про залежність третейських судів від кредиторів. Проте автору не відомо жодного остаточного рішення, в якому ці факти були б встановлені державними судами. За статистикою, результати розгляду спорів за позовами кредиторів до споживачів у третейських та державних судах не відрізняються: за наявності доказів отримання кредиту та його неповернення більшість — на користь фінансових установ.

Парадоксальні та несподівані висновки Судової палати у цивільних справах ВС щодо виключення з підвідомчості третейського суду справ за позовами кредиторів до споживачів та до будь-яких відповідачів за валютними кредитами тепер застосовуються загальними судами з посиланням на ст.3607 Цивільного процесуального кодексу без оцінки доводів кредиторів. Проте відповідно до стст.355, 3607 ЦПК суди мають ураховувати висновки ВС у подібних правовідносинах. До них згідно з практикою ВС належать спори з однаковим предметом та обставинами. За ст.57 ЦПК, обставини справи встановлюються на основі доказів (доводів) сторін. За наявності у справах доводів, які не розглядав ВС, такі справи не є подібними за своїми обставинами. На це звертав увагу Вищий господарський суд у постанові від 11.11.2015 у справі №910/16689/15 про скасування рішення третейського суду щодо стягнення заборгованості за валютним кредитом.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду не може вважатися законним та обгрунтованим без повного та всебічного з’ясування обставин справи, на які посилаються сторони.

У п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 сказано, що належно обгрунтованим визнається рішення, в якому суд продемонстрував, що доводи сторін почуті. «Лише за умови винесення обгрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя», — констатував ЄСПЛ.

Якщо ж в обгрунтуваннях ВС взагалі не коментуються викладені доводи, то говорити про те, що суд почув сторони, не доводиться.

 

Матеріал взято із сайту : http://zib.com.ua/ua/print/125518-pro_viznachennya_pidvidomchosti_treteyskim_sudam_sprav_za_po.html

Звернення до Національного банку України щодо нової редакції Законопроекту”Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо створення та ведення Кредитного реєстру НБУ”

АСОЦІАЦІЯ “БКІУ” звернулася до В. о. заступника Голови Національного банку України Катерини Вікторівни Рожкової  у зв`язку з розробкою НБУ нової редакції Законопроекту “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо створення та ведення Кредитного реєстру Національного банку України”.

%d0%b7%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b4%d0%be-%d0%bd%d0%b1%d1%83-10-08-2016-1

%d0%b7%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b4%d0%be-%d0%bd%d0%b1%d1%83-10-08-2016-2

Пресс-релиз “НБУ хочет получить полномочия, нарушающие права человека”

(більше…)

Звернення Асоціації щодо Законопроекту № 3111 про створення та ведення Кредитного реєстру НБУ

(більше…)

Щодо Законопроекту № 2507а “Про виконавче провадження”

(більше…)

Зауваження до Проекту Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ

(більше…)

Зауваження до Законопроекту № 2983 від 02.06.2015

(більше…)